Головна сторінка

Щоб бути гарним вчителем, потрібно любити те, що робиш, і любити тих, кого вчиш.

Вчитель - важлива людина в житті кожного. Він працює з найціннішим - особистістю. і від того, який у дитини вчитель, залежить і те. як вона проведе свої кращі учнівські роки. Тож вихователь не тільки виховує, він допомагає скеровує, вчить, підказує, шукає... Така доля вчителя. Бути вчителем, - значить бути обізнаним в різних сферах життя, бути відкритою, небайдужою, люблячою людиною. Кожна дитина - це маленький всесвіт, і, правильно підібравши ключик, можна виховати особистість. А найбільшою нагородою для вихователя є досягнення його учнів, їх життя, і відчуття того, що ти допоміг становленню ЛЮДИНИ.Це прекрасно, коли вчитель може бути порадником, провідником і володарем скарбниці знань. Метою моєї роботи є забезпечення максимального розвитку кожної дитини, збереження її неповторності, розкриття її потенційних талантів та створення умов для нормального духовного , розумового та фізичного вдосконалення.

Я вважаю, вчитель, вихователь - це моя стежина в цьому житті. Тільки в цій роботі я бачу себе, і не уявляю як можна жити небачачи ясних дитячих очей, лагідних усмішок, без радощів перших успіхів. Це моє покликання.

Мрії здійснюються…

Ви пам'ятаєте, які у вас були мрії в дитинстві? Чи була у вас заповітна мрія? Я думаю, всі ваші дитячі мрії, перш за все, були пов'язані з нашим майбутнім. І ким ви хотіли б стати? Актрисою або співаком, знаменитим футболістом чи стюардесою, космонавтом, а може бути, поваром? Скільки себе пам'ятаю, завжди хотіла бути вчителькою. Я розсаджувала свої ляльки та звірята на дивані і гралась з ними в школу. Мені подобалося задавати своїм  ученям запитання, ставити їм оцінки. Грати в школу було захоплююче та цікаво,а професія вчителя здавалося простою і дуже захоплюючою. Я з нетерпінням чекала, коли піду в перший клас і познайомлюсь зі соєю вчителькою, а поки із сусідськими  дітлахами  грала в «дитячий садок» або в «школу».

Роки навчання в школі, тісне спілкування з різними вчителями розширили моє дитяче, наївне, уявлення про бажану професію. Я зрозуміла, що навчати дітей зовсім непросто, що любити дітей, таких різних, часто неслухняних і нетямущих, неймовірно важко. Але моє бажання бути вчителем зміцнилося, мрія залишилася.   То були дні нашої наївної чистоти, і я згадую їх з ніжним сумом, особливо тепер, працюючи в школі. У ті далекі дні вчительки здавалися нам людьми незвичайними, особливими.

Поступивши в педагогічний інститут, я почала безпосередньо втілювати заповітну мрію в життя. Оволодіння  знаннями, вивчення основ педагогіки і психології, навчання методиці викладання предмета в школі, ознайомилася з досвідом знаменитих педагогів - все наближало мене до того заповітного моменту, коли я, переступивши поріг школи в новій якості, могла б сказати:« Мрії збуваються». З яким нетерпінням я чекала вже закінчення інституту та виходу на роботу.

Мрія здійснилася! Пам'ятаю, з яким хвилюванням і  радістю готувалася до свого першого уроку. Пам'ятаю обличчя своїх перших учнів. Спочатку було багато невдач і розчарувань. Мої бажання і прагнення часто не збігалися з результатами моїх педагогічних зусиль. Але ніколи я не шкодувала про те, що стала вчителькою.

Початок педагогічної діяльності пройшов у даній школі. Я була педагогом – організатором,  готувала свята та конкурси. Через 2 роки почала працювати за фахом вчителем історії, на даний момент ще й вчителем правознавства.

Коли заходиш у клас, а тебе оточують діти та наперебій намагаються розповісти тобі свої новини, поділитися успіхами, відчуваєш себе дуже щасливою.